Мукачево. ДНЗ № 5
 
МУКАЧІВСЬКИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК № 5 " ТЕРЕМОК"

Дитяча агресивність

 

Давайте спробуємо з’ясувати причини дитячої агресивності та розглянемо шляхи корекції поведінки дітей.
Наш час характеризується наростанням агресивності суспільства в цілому та деяких осіб зокрема. Агресія «молодіє» щороку. Як же допомогти адаптуватися дитині у світі, сповненому насильства та агресії?
Агресія – це дії або лише наміри, що мають на меті спричинення шкоди іншій людині, предмету. Агресія може виявлятися як фізично ( завдання шкоди здоров’ю людей, псування предметів), так і вербально, тобто словесно ( образи, погрози, приниження, переслідування тощо). Для чого взагалі людям агресія? Інколи вона є засобом досягнення якої – небудь мети (відняти що-небудь, змусити до чогось). А інколи її використовують як спосіб самоствердження та як захисну поведінку.


Слід зазначити, що зіткнення з дитячою агресивністю деколи викликає в дорослих подив, розгубленість. Зазвичай перше, що роблять батьки, - карають дитину. Якщо прояви агресії стають постійними, вони можуть звернутися до психоневролога. Але прояви жорстокості й непослуху не завжди свідчать про наявність у дітей якихось психічних відхилень. Часто дитина, стискаючись із непосильною для неї проблемою. Просто не знає, як правильно поводитися. Аби допомогти їй, потрібно, перше за все, з’ясувати можливі причини її агресивності. Давайте розглянемо їх.


Одноразові спалахи агресії можуть перерости в психічне порушення, якщо дитинство супроводжується грубою, жорстокою поведінкою батьків – і тоді дитина «заражається» їхньою агресивністю. Це один із чинників. Другий – коли дитина живе в атмосфері неприйняття її, нелюбові до неї, і в неї формується відчуття небезпеки та ворожості навколишнього світу.
Потрібно знайти таке поєднання поблажливості й строгості, щоб уникнути розвитку агресивної поведінки дитини.


Дослідження свідчать про те, що коли дорослі не висловлюють заздалегідь свого ставлення до грубості й жорстокості, а після їхніх проявів строго карають дитину, то поступово в ній закріплюється агресивність. Але й усеосяжна поблажливість мам і тат призводить до того, що в дітей не виникає бажання засвоювати норми поведінки. Такі діти імпульсивні, а в складних ситуаціях агресивні.


Отож, як ми, дорослі, повинні поводитися? Найбільший ефект матиме засудження агресії дитини, обговорення з нею причин її прояву, спільний пошук виходу з конфліктної ситуації, але без покарань.
Причиною агресії можуть бути також стосунки з однолітками. Період розвитку, в якому перебувають зараз наші діти (10 років), суперечливий. У дитини виникає відчуття дорослості . І вона , намагаючи ставлення до себе як до дорослого, не завжди вміє правильно розпорядитися своїми правами. Спілкування з однолітками для неї стає більшою цінністю, ніж спілкування з батьками, вчителями. Але потреба самостверджуватися, знайти своє місце в колективі не завжди задовольняється так, як того б хотіла дитина. Агресивність деяких дітей проявляється в тому, що вони інколи сприймають поведінку інших людей як ворожу. Наприклад, дружній жарт щодо зовнішнього вигляду, вчинку, помилки у виконанні завдання вони можуть сприйняти як кепкування, образу. Звідси виникає бажання дати «відсіч» кривдникові.
Окремо слід розглянути таку причину як стосунки в сім’ї. Агресивна поведінка батьків у взаєминах між собою і зі своїми дітьми: образи, крики, хамство, приниження одне одного – усе це призводить до того, що таке спілкування стає нормою життя для дитини.


Суперечлива поведінка щодо дитини, коли мама й тато висувають до неї протилежні вимоги, так само може спровокувати прояви агресивності. Наприклад, батько вважає, що дитина повинна переробити домашнє завдання, а мати її жаліє, не проявляє наполегливості. І все це відбувається на очах у сина або дочки. Такі суперечки між батьками, особливо якщо вони повторюються регулярно, також можуть призвести до прояву агресії.


Ще одна причина агресії – непослідовність батьків у формуванні етичних цінностей, коли сьогодні їм зручні одні норми в поведінці дитини, а завтра інші. Дитина , бачачи нечесність, непорядність, несправедливість, хворобливо переживає такі ситуації. Це призводить до озлоблення, агресивності стосовно дорослих.
Особливості біологічного розвитку самої дитини, деякі риси її характеру також можуть обумовити її агресивність. Діти з гіперзбудливістю, дратівливі, схильні до емоційних спалахів потребують допомоги фахівця.


Найпоширенішими є такі скарги батьків:
1.Агресія проявляється у висловлюваннях дитини (погрози, грубість, лайливі слова).
2.Дитина агресивна стосовно людей, які її оточують ( б’ється).
3.Агресія проявляється в іграх дитини.
4.Агресія стосовно тварин.

Розгляньмо причини проявів перелічених видів агресії та рекомендації психологів щодо їхнього подолання.
Отже, що робити, коли у висловлюваннях вашої дитини проявляється агресія? Найчастіше в цьому винні самі дорослі. Хтось із членів сім’ї, хай рідко, але «випускає пару» в такий спосіб. У сина або дочки закріплюється висновок: коли щось не виходить, коли тебе не розуміють, коли немає іншого виходу для зняття напруги, можна вчиняти саме таким чином.Так звані лайливі, або непристойні, слова рано чи пізно з’являються в лексиконі кожної дитини. В одних це швидко минає, а з іншими доводиться вести роз’яснювальні бесіди.


Чому ж ці непристойні вирази закріплюються в мові дітей? Чому вони так приваблюють їх?
Справа в тому, що для підлітків людина, яка лається, є людиною дорослою, безстрашною, вона ніколи й нічого не визнає. Уміння вставити в свою мову «міцне» слівце – одна з ознак дорослості. Це підносить підлітка у власних очах і в очах підлітків, робить його «дорослим», незалежною людиною. Окрім того, часом діти використовують лайку для того, щоб позлити, подратувати дорослих. У цьому випадку лайливі слова стають ще одним знаряддям – знаряддям помсти.
Напевно, у такому разі краще за все пояснити дитині, що для певних слів є свій час і місце. Приводом повірити вам і прийняти вашу точку зору буде наголошення випадків непристойної поведінки в громадських місцях. Дійсно, дуже неприємно проходити повз компанії підлітків, які через слово вставляють у свої висловлювання матюки та непристойні вирази. Особливо, якщо це роблять дівчатка.
Марно постійно лаяти дітей за використання непристойних слів або забороняти вживати їх. Унаслідок цього лайка стане ще приваблівошою для дитини. Отож, що радить робити психолог у тому разі, якщо агресивність дитини проявляється у вживанні нецензурних виразів?
Найперше, поясніть дітям, що люди використовують лайку лише в крайньому випадку, тоді, коли вони такі зневірені, що їм просто не вистачає нормальних слів.

 

Стежте за власною мовою.
Якщо дитина запитує про значення того або іншого лайливого слова, не слід уникати відповіді. Спробуйте так пояснити дитині значення слова, щоб їй не хотілося його вживати. У крайньому разі скажіть, що слово настільки огидне, що ви не можете вимовити це слово.
Якщо дитина цікавиться, чому люди вживають такі слова, скажіть, наприклад, що так говорять невиховані люди, коли хочуть образити або розізлити іншу людину.
Якщо людина «впіймала» вас на «допомогу» слові, обов’язково вибачіться перед нею, скажіть, що, на жаль, вам не вдалося стриматися, що ви вчинили погано. Дайте їй зрозуміти, що ви шкодуєте, що так вийшло, і це зближуватиме вас, а надалі, звісно ж, намагайтеся тримати себе в руках.
Таким чином, шановні батьки, не варто лякатися, почувши лайливі слова від дитини, не варто заперечувати їхнє існування. Краще сказати: «Я знаю про існування й значення цих слів, але мені вони не подобаються». Хай дитина зрозуміє, що лайливі слова, особливо якщо вони сказані на чиюсь адресу,ображають і принижують людину.
Наступний напрям вираження агресії дітей – це їхні ігри, які починаються з’являтися вперше у віці 4-5 років. Дітей приваблюють негативні герої, вони хочуть бути схожими на них. Якщо пригадати наше з вами дитинство, то можна з упевненістю сказати, що ми вибирали лише ролі позитивних персонажів.
Тим часом сьогоднішні діти зростають з іншими ідеалами. Це пов’язано з тим, що багато негативних героїв мультфільмів (особливо американських) є дуже сильними, упевненими в собі, саме тому вони більше приваблюють дитину. Кому ж не хочеться бути сильним, упевненим! Окрім того, дітям можуть бути цікаві такі ролі ще й тим, що це дає їм можливість спробувати побути поганими, неслухняними, злими, агресивними, а значить, незалежними, «дорослими». Інколи таку негативну ігрову поведінку дитина переносить і в реальне життя. Причиною цієї ситуації може бути низька самооцінка, невдачі в спілкуванні.

 

Найпоширенішою є агресія дітей, що спрямована на людей, які її оточують Існує кілька причин фізичної агресії дитини стосовно тих людей, які її оточують. Ось вони:
Бажання самостверджуватися;
Захист;
Від безвиході;
Від нестриманості.
Якщо в перших трьох випадках агресії є наслідком невпевненості в собі й тривожності дитини, то останній варіант – показник невміння поводитися, відсутності навичок культури поведінки, розпещеності, егоїзму. Щоб бути успішною в суспільстві, людина повинна навчитися домовлятися, поступатися, стримувати свої емоції, виражати їх прийнятним способом. Названі якості потрібно розвивати з раннього дитинства, спираючись на реальні ситуації. Чим більше батьки приділяються цьому уваги в житті дитини, тим легше буде підліткові реалізувати себе в майбутньому, адже вміння знаходити компроміс, поважати думки інших людей – невід’ємний складник будь-якої професійної діяльності.
Що ж робити, коли дитина навіть із найменшого дріб’язкового приводу починає пускати в хід кулаки?
Завдання батьків полягає в тому, щоб навчити дитину управляти своїми емоціями.
Однією з найпоширеніших форм вираження гніву та протесту є істерика.
Істерика – це і спосіб добитися чогось від рідних, і результат накопиченої напруги, стресу, хвилювання. Як правило, напади істерії характерні для рухливих, активних, збудливих, вразливих, нервових дітей.
Слід зазначити, що якими б не були причини поведінки агресивних дітей, усі вони потрапляють у замкнуте коло. Таким дітям не вистачає любові й розуміння з боку близьких, але своєю поведінкою вони ще більше відштовхують їх. У свою чергу вороже ставлення тих людей, які їх оточують, провокує дітей, збуджуючи в них почуття страху та гніву. Поведінка, яку сприймають як асоціальну, є відчайдушною спробою привернути до себе увагу. Цілком можливо, що дитина спочатку виражала свої потреби в м’якшій формі, але дорослі не надали цьому значення.


Ще однією причиною асоціальної поведінки дитини можуть бути повсякчасні сварки між батьками, свідком яких вона зазвичай є. Надзвичайно сувора або, навпаки, дуже слабка дисципліна, непослідовність батьків у своїх вимогах і вчинках, байдужість до дітей також можуть стати причиною агресивної поведінки.
Отже, дорослим, які помітили агресивність дитини стосовно тих людей, які її оточують, слід усвідомити, що вона має право, виражати свої негативні емоції, але робити це вона повинна не за допомогою галасу та стусанів, а словами. Необхідно відразу пояснити дитині, що агресивна поведінка ніколи не принесе бажаного результату. Інколи для того, щоб зняти озлоблення дитини, достатньо простого людського спілкування, розуміння, часом навіть одного ласкавого слова.

 

Які ж рекомендації можна дати батькам?
Найперше, будьте послідовними у своїх діях стосовно дітей. Пам’ятайте, що найбільш агресивними є ті діти, які ніколи не знають, як реагуватимуть на їхню поведінку батьки цього разу. Наприклад, за один і той самий учинок дитини батько, залежно від свого настрою, міг її або покарати, або взагалі не звернути уваги на її провину.
Слід уникати невиправданого застосування сили та погроз.
Зловживання цими діями щодо дітей формує в них аналогічну поведінку й може стати причиною появи в їхньому характері таких неприємних рис, як злість, жорстокість і впертість.
Важливо допомогти дитині навчитися володіти собою, розвивати в неї самоконтроль. Діти повинні знати про можливі наслідки своїх учинків і про те, як їхні дії можуть бути сприйняті іншими людьми.

 

Ще один різновид дитячої агресії – це жорстокість стосовно тварин. У ранньому дитинстві в основі «садистських дослідів» над тваринами може лежати звичайна цікавість. Дитині цікаво, що робитиме жук, якщо його посадити в банку, прив’язати до лапки нитку тощо. Маленькі діти часто мучать тварин, самі не розуміючи того, що завдають їм болю, страждання. У цьому разі можна просто серйозно поговорити з дитиною, проаналізувати з нею, що відчуває тварина, що б вона сказала, якби вміла розмовляти.
Тим часом жорстокість старших школярів – це вже непросто цікавість. Вона, як правило, свідчить саме про агресивність. Але й у цьому випадку причиною агресії, найімовірніше, бувають сімейні конфлікти, незадоволення, проблеми зі спілкуванням. Наприклад, якщо дитину карають фізично, вона, не маючи можливості дати відсіч, зганяє свою злість на домашніх тварин.
Жорстоке ставлення до бездомних тварин сама дитина сприймає як жарт, забавку, гру, які на її думку, можуть підняти її авторитет в однолітків. Їй здається, що в очах тих людей, які її оточують, вона виглядатиме сильною, безстрашною. На жаль, у підлітковому віці школярі дуже часто потрапляють під вплив компанії й беруть участь у знущанні над тваринами Для того, щоб не показати своєї «слабкості». Згодом це може перерости і в злочинну діяльність, агресію стосовно випадкових перехожих.

 

Рекомендації психологів щодо цієї проблеми.
1.Спостерігайте за іграми дитини. Якщо ви помітили, що в ході ігор дитина проявляє агресію до іграшок або домашніх тварин, спробуйте з’ясувати причини такої поведінки. Здавна відомо, що в іграх діти реалізують і демонструють свої мрії, фантазії та страхи.
2.Обговорюйте з дитиною, на якого персонажа книги чи мультфільму вона хоче бути схожою, чому той чи інший герой їй подобається або не подобається.
3.Привчайте дитину розповідати про те, що її хвилює, через що вона переживає. Хай вона звикне відверто говорити про свої почуття, про те, що їй подобається, а що не подобається. Висловлюючи свої думки, самі користуйтеся для вираження власних почуттів реченнями на зразок: «Я розсердився . . .», «Я образився . . .», «Я розхвилювався . . .» - і спробуйте ввести ці вирази в активний словниковий запас своєї дитини.
4.У кожному разі в пориві гніву не обзивайте дитину – вона копіюватиме вашу поведінку та слова при спілкуванні як із тваринами, так і з людьми.
5.Подавайте приклад гуманної поведінки, акцентуйте увагу на таких прикладах у житті, книгах, кінофільмах.

Останніми роками психологи досліджують ще одну причину виникнення дитячої агресії – ЗМІ. На дитину неабияк впливають телевізійні передачі, кінофільми, детективи, насичені різними проявами агресії. Підраховано, що впродовж навчання в школі діти проводять біля телевізора майже 15 тис. годин. За цей час вони стають свідками, у середньому , близько 13 тис. випадків насильницької смерті. Психологи встановили, що діти, які бачили по телевізору значну кількість актів насильства, більш схильні до агресивних дій, ніж ті діти, які цього не бачили. Появі агресивних дій сприяють також і комп’ютерні ігри. Здійснюючи в них віртуальні акти насильства, дитина перестає розмежовувати гру та реальність.

 

Правила поведінки для батьків
1.Не проявляти грубості та жорстокості.
2.Намагайся бути уважним до дитини.
3.Реагувати й відгукуватися на будь – які позитивні зміни в поведінці дитини. Вона хоче відчувати, що її розуміють і цінують.
4.Вчитися слухати й чути свою дитину. Під час спілкування якнайчастіше виявляти тепло, ласку, вживати добрі слова.